Віктор Бедь, Юліан Бедь
Науково-дослідний інститут стратегічних та політико-правових досліджень
Карпатського університету імені Августина Волошина
м. Ужгород,
24 листопада 2025 р.
21 листопада 2025 року сенатор-республіканець Роджер Уікер [1] — голова Комітету з питань збройних сил Сенату США — оприлюднив заяву, в якій висловив критику щодо запропонованого адміністрацією президента Дональда Трампа 28-пунктного плану врегулювання конфлікту між Україною та Росією. Ця заява стала частиною ширших дебатів у Вашингтоні, де план сприймається як спроба прискорити переговори, але водночас викликає занепокоєння серед низки законодавців щодо потенційних поступок Москві.
Дана стаття базується на аналізі офіційних заяв, прес-релізів та аналітичних матеріалів з американських і міжнародних джерел і уникає необґрунтованих суб’єктивних оцінок, зосереджуючись на фактах та їхніх імплікаціях.
Фактичний контекст 28-пунктного мирного плану адміністрації Трампа
28-пунктний мирний план адміністрації Дональда Трампа був сформований і переданий союзникам у період з 18 по 22 листопада 2025 року [2], а його ключові положення стали відомі публічно 21–22 листопада 2025 року (за повідомленнями Reuters та Axios). Документ подавався як ініціатива США, спрямована на завершення російсько-української війни, що триває з 2014 року та ескалізувалася у повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022-му.
За даними медіа (Axios, Reuters), проєкт плану розроблявся спеціальним посланцем з міжнародних переговорів та неофіційних контактів президента США Стівом Віткоффом [4], який виконував функцію довіреного комунікатора між командою Дональда Трампа та іноземними партнерами. У підготовці документа брали участь окремі посадовці американської президентської адміністрації, а також — у неформальному режимі — представники російської сторони, включно з директором Російського фонду прямих інвестицій Кирилом Дмитрієвим, який зустрічався з Віткоффом у Маямі 22 листопада 2025 року (повідомлення Axios і Reuters).
Ключові положення плану (за повідомленнями Reuters і інших джерел) [2]:
Європейські лідери у спільній заяві висловили занепокоєння через обмеження на українські Збройні сили та позицію, що кордони не повинні змінюватись силою.
Заява сенатора Роджера Уікера, ключові тези.
В заяві на офіційному сайті сенатора Уікера містяться такі ключові формулювання [1]:
Роджер Уікер, як голова оборонного комітету Сенату США, чітко висловив скептицизм щодо контролю над озброєннями з «серійним брехуном і вбивцею, як Путін» — це вже оціночне додавання, однак зміст звернення відповідає заявленій позиції.
Реакції ключових сторін
У реакції Сенату США: сенатор-республіканець Мітч Макконнелл заявив, що «нагороджувати російську різню буде катастрофою для інтересів Америки».
Європейські лідери у спільній заяві натомість підкреслили: «Кордонів не можна змінювати силою. Ми стурбовані запропонованими обмеженнями на Збройні сили України, які можуть зробити її вразливою до майбутнього нападу» [5].
Президент України Володимир Зеленський попередив, що Україна може опинитися перед «дуже складним вибором між втратою гідності чи ризиком втрати важливого партнера» [3].
Аналітичний огляд: Політичні та стратегічні імплікації
Політичний аспект.
Заява Уікера свідчить про внутрішній розкол у Республіканській партії США між «яструбами» щодо Росії (Уікер, Макконнелл, Грем) та ізоляціоністським крилом, яке орієнтується на прагматичний «завершити війну» під проводом Трампа. Сенат, де республіканці мають більшість (53 місця зі 100 станом на листопад 2025 р.), контролює бюджетну допомогу Україні — близько 175 млрд дол. з 2022 року. Опір частини сенаторів-республіканців може призвести до блокування нових угод або затримати їх ратифікацію, подібно до ситуації із затримками ухвалення Закону про національну оборону США (National Defense Authorization Act, NDAA) у 2024 році. Значущим чинником є те, що Дональд Трамп має прямий політичний вплив на більшість сенаторів-республіканців, і його публічні заяви або зміна позиції нерідко визначають їхню поведінку під час голосувань. Це означає, що президент здатний як стимулювати, так і фактично ініціювати блокування рішень, які стосуються підтримки України у російсько-українській війні, якщо вони суперечать його переговорам, інтересам чи політичній стратегії. Така залежність парламентської більшості від особистої позиції глави держави посилює політичний тиск на адміністрацію Трампа в питаннях мирних ініціатив і, водночас, опосередковано створює тиск на Україну, оскільки своєчасність і обсяг американської військово-фінансової допомоги залежать від рішень Сенату.
Стратегічний аспект.
План потенційно змінює баланс сил у Європі. Потенційні поступки України — зокрема територіальні, обмеження армії (наприклад — з ≈1 млн мобілізованих до ≈600 тис.), зняття чи послаблення санкцій з Росії — можуть підривати принцип «недоторканності кордонів» у статуті ООН і сигналізувати іншим політичним акторам світового рівня (наприклад, Китаю щодо Тайваню) про ефективність сили. Це може змусити союзників НАТО сумніватися в американських гарантіях, особливо країни Балтії і Польща, які вже висловлюють занепокоєння.
Ситуаційний аспект.
Станом Станом на листопад 2025 року російсько-українська війна триває із значною інтенсивністю на кількох ключових ділянках фронту, зокрема на сході й півдні України. За оцінками Institute for the Study of War/ Інститут вивчення війни (США), через їхні відкриті карти, території, які контролюються російськими силами, становлять близько 19 % української землі — приблизно 115 500 км² [6].
Переговори між делегаціями України та США в Женеві завершилися 23 листопада 2025 року без досягнення остаточного узгодження умов 28-пунктного мирного плану. Подальша динаміка процесу значною мірою залежить від позиції США, внутрішньополітичної ситуації у Вашингтоні та узгодженості дій європейських союзників, які вже представили власний альтернативний варіант мирного врегулювання. Якщо Київ відмовиться від американського плану, це може поставити під питання обсяги й темпи подальшої військово-фінансової підтримки. Водночас його прийняття без широкого внутрішнього консенсусу здатне спричинити хвилю політичної опозиції в Україні та викликати питання щодо легітимності таких рішень.
Висновок
Заява сенатора-республіканця Роджера Уікера, голови Комітету з питань збройних сил Сенату США, продемонструвала глибоку напругу між прагненням частини американського політикуму до швидкого «миру» та стратегічними, безпековими й міжнародно-правовими пріоритетами Сполучених Штатів Америки. 28-пунктний план президента США Дональда Трампа формально пропонує рамки припинення вогню, однак його реалізація залежить від низки суттєвих ризиків і передумов:
Завершення переговорів між Україною та США в Женеві 23 листопада 2025 року засвідчило відсутність остаточного узгодження американської пропозиції, тоді як європейські союзники просувають свою контрініціативу. Надалі позиція Вашингтона й внутрішньополітична динаміка в США суттєво впливатимуть на подальший формат підтримки України.
Можливі сценарії розвитку подій
Міжнародно-правовий вимір
28-пунктний план адміністрації президента США Дональда Трампа, як і дискусія навколо нього, неможливо розглядати поза рамками міжнародного права та післявоєнної системи безпеки, сформованої після Другої світової війни, а саме:
Світовий порядок після 1945 року базується на нормах Статуту ООН та Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ)/Гельсінського акта (1975), які забороняють:
Передача Росії будь-яких українських територій — пряме порушення цих норм, легалізація агресії та підрив основ міжнародної безпеки.
Існує чинний міжнародно-правовий документ:
Він містив зобов’язання:
Російська Федерація порушила всі ці положення у 2014 – 2025 рр.
Україна припинила дію Договору про дружбу, співробітництво і партнерство з Російською Федерацією 1 квітня 2019 року, відповідно до процедури припинення, передбаченої самим договором. До цього було ухвалено відповідне рішення РНБО 17 вересня 2018 року за ініціативою Президента України Петра Порошенка [9], а 6 грудня 2018 року Верховна Рада України затвердила його, ухваливши Закон України «Про припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією» [8]. 10 грудня 2018 року МЗС України офіційно повідомило Росію дипломатичною нотою про припинення дії зазначеного договору. Підставою для такого кроку була тривала збройна агресія Російської Федерації, яка з 2014 року грубо порушувала всі ключові положення договору — територіальну цілісність, непорушність кордонів, невтручання у внутрішні справи та заборону застосування сили.
Водночас питання про те, чи було доцільно саме припиняти дію цього договору, залишається дискусійним в міжнародно-правовій площині. Це пов’язано з тим, що:
Таким чином, припинення дії Договору у 2019 році було політично зрозумілим кроком, який мав високий символічний та емоційний ефект в умовах воєнної агресії, але з точки зору довгострокової міжнародно-правової стратегії могло послабити позиції України у майбутніх юридичних процесах щодо репарацій, відшкодувань і встановлення міжнародної відповідальності Росії.
Будапештський меморандум від 5 грудня 1994 року [10] — документ, який гарантував і продовжує гарантувати Україні на міжнародному рівні:
Підписанти:
Україна, США, Велика Британія, Росія.
Держави, які пізніше приєдналися із заявами підтримки:
Китай (4 грудня 1994 року) та Франція (5 грудня 1994 року) — із власними нотами-підтримками запевнень.
Росія порушила і продовжує порушувати Будапештський меморандум упродовж 2014–2025 рр., здійснивши збройну агресію проти України, тимчасову окупацію її територій та грубо порушивши зобов’язання щодо поваги суверенітету й територіальної цілісності України.
США, Велика Британія та Франція, як держави-підписанти та держави, що надали окремі гарантії безпеки, юридично зобов’язані реагувати на загрози Україні — і фактично здійснюють реагування шляхом надання військової, фінансової, санкційної, дипломатичної та іншої підтримки у протистоянні російській агресії.
Китай, попри надані 4 грудня 1994 року гарантійні запевнення щодо поваги суверенітету та безпеки України, фактично ухилився від виконання своїх міжнародних зобов’язань і не забезпечив передбачених меморандумом та міжнародною практикою механізмів реагування на агресію Росії. Ба більше, всупереч духу та букві своїх запевнень, Пекін надає різнопланову економічну, технологічну та політичну підтримку державі-агресору — Російській Федерації, тим самим сприяючи підриву міжнародної безпеки та системи гарантій, сформованої Будапештським меморандумом.
Післяслово
Ситуація з 28-пунктним планом адміністрації президента США Дональда Трампа є критичною не лише для України, але й для всієї західної та глобальної системи безпеки. Вона наочно демонструє, що сучасні мирні ініціативи не можуть існувати поза рамками міжнародного права, усталених норм післявоєнної світової системи та фундаментальних принципів, покликаних запобігти повторенню агресії в Європі й світі.
У цьому контексті будь-який план мирного врегулювання має враховувати:
Справжній мир можливий лише тоді, коли він не руйнує міжнародну правову систему, не винагороджує агресора і не підриває безпеку демократичних держав. Досвід ХХ століття, уроки післявоєнної Європи та практика міжнародного права однозначно свідчать: поступки агресору не зупиняють війну, а лише відкривають шлях до нової.
Список джерел
© Ужгородський Гуманітарно-економічний коледж. 2024
