Проповідь на свято Стрітення Господа нашого Ісуса Христа

     ✠ Віктор Бедь,
     єпископ Мукачівський і Карпатський,
     керуючий Мукачівсько-Карпатською єпархією
     Православної Церкви України

     м. Ужгород,
     2 лютого 2026 року

     Дорогі у Христі брати і сестри!

     Сьогодні Свята Православна Церква урочисто відзначає Стрітення Господнє — одне з дванадцяти найбільших церковних свят, яке є водночас і Господнім, і Богородичним. Це не просто згадка давньої євангельської події, а глибоке духовне одкровення про зустріч Бога і людини, вічності й історії, надії та здійснення.

     Євангеліє розповідає нам, що на сороковий день після Різдва Христового Пресвята Богородиця і праведний Йосиф Обручник, виконуючи Закон, принесли Немовля Ісуса до Єрусалимського храму, щоби посвятити Його Богові. За людською логікою — це був звичайний обряд. Але за Божим задумом — це була подія вселенського значення.

     Бо Той, Хто за плоттю був безпомічним Немовлям, насправді є Предвічний Син Божий, Спаситель світу, Месія, на Якого століттями чекало людство.

     Саме в цей момент здійснюється велика зустріч — стрітення.

     Праведні Симеон Богоприїмець і Анна Пророчиця — це не випадкові персонажі євангельської розповіді, а духовні постаті надзвичайної ваги. Вони є живим уособленням усього Старого Завіту, всієї багатовікової надії людства на прихід Спасителя. Не випадок, а Дух Святий приводить їх до храму саме в ту мить, коли туди входить Христос.

     Симеон був старцем праведним і богобоязливим, який прожив довге життя у вірності Богові. За церковним переданням, саме йому було відкрито Духом Святим, що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього. Упродовж усього життя він терпеливо очікував здійснення Божої обітниці — без розчарування, без зневіри, з глибокою внутрішньою вірністю. Взявши Немовля Ісуса на руки, Симеон упізнає в Ньому не просто дитину, а Спасителя світу і промовляє слова, які Церква повторює щодня:

• «Нині відпускаєш раба Твого, Владико… бо побачили очі мої спасіння Твоє» (Лк. 2:29–30).

     Це слова людини, яка дочекалася істини, побачила сенс життя і з миром у серці може відійти до вічності.

     Анна ж, пророчиця і вдова, є образом тихого, але духовно сильного служіння. Рано овдовівши, вона майже все своє життя провела при храмі в пості, молитві й духовній пильності. Її служіння було непомітним для світу, але надзвичайно цінним перед Богом. Саме вона першою починає звіщати людям, що обіцяний Месія прийшов, і ділиться цією радістю з усіма, хто в Єрусалимі чекав визволення.

     Симеон і Анна являють собою два шляхи праведності:

• один — шлях довгого очікування і терпіння,
• інший — шлях мовчазного служіння і молитви.

     Але обидва ці шляхи приводять до одного — зустрічі з Христом, Який відкривається тим, хто живе у вірності, надії та духовній пильності.

     Стрітення — це свято очікування, яке стало зустріччю.

     Свято віри, що витримала роки мовчання.

     Свято надії, яка не зламалася.

     Стрітення і війна.

     Це євангельське свято має особливе звучання сьогодні, в умовах жорстокої російсько-української війни.

     Український народ нині також живе в часі очікування — очікування справедливого миру, перемоги правди над насильством, життя над смертю. І це очікування не є пасивним. Воно — жертовне і діяльне, як у праведних Симеона й Анни.

     Наші українські воїни-захисники — це люди, які щодня у випробуваннях російсько-української війни переживають свою особисту зустріч із Богом і в цій зустрічі:

• долають страх — мужністю і вірністю;
• дивляться в обличчя смерті — і обирають життя для інших;
• проходять крізь темряву — і стають світлом для України.

     Вони, не шкодуючи себе, стають живим свідченням того, що любов сильніша за смерть, а правда Божа не може бути знищена жодною силою зла, темряви й боговідступництва, які намагається нав’язати нам безбожна московська ідеологія так званого «руського міра», позбавлена християнської, людської та моральної сутності.

     Стрітення — це зустріч з Богом.

     І це свято навчає нас ще однієї глибокої істини: Бога неможливо зустріти без внутрішньої готовності серця.

     Праведні Симеон і Анна пізнали Христа не тому, що були найбільш освіченими чи впливовими, а тому що вони:

• вірили;
• молилися;
• жили відповідально;
• служили людям і Богові.

     І це — шлях для кожного з нас.

     Бо якщо людина прагне зустріти Христа у своєму житті — у радості й щасті, у часі зростання і благословення, а також у випробуваннях, утратах і боротьбі, у відповідальності за державу та ближніх, — вона покликана берегти чистоту серця, мати живу віру і виявляти дієву любов.

     Тож нехай це свято Стрітення стане для кожного з нас:

• зустріччю з Богом в істині та правді;
• зустріччю з власною відповідальністю;
• зустріччю зі світлом, яке не гасне навіть у темряві війни.

     Молімося за наших героїчних українських воїнів-захисників.

     Підтримуймо один одного.

     Залишаймося вірними істині й правді, людській гідності та свободі.

     І нехай Господь, Який сьогодні входить до храму як Немовля, увійде і в наше життя, в нашу душу і серце, у нашу змучену, але нескорену Україну, та завжди перебуває з нашим боголюбивим українським народом, оновлюючи, зцілюючи і даруючи нам перемогу та мир — справедливий і Божий.

     Амінь.