Віктор БЕДЬ,
народний депутат України першого скликання,
голова Всеукраїнського товариства
борців за незалежність України

с. Кваси,
11.01.2026 р.

У суспільній свідомості й досі часто звучить формула: «сучасна російсько-українська війна триває з 2022 року». Вона зручна для спрощеного сприйняття, але є неправдивою й такою, що не відповідає реальній дійсності. А будь-яка неправда — навіть м’яка й ненавмисна — з часом працює проти історичної пам’яті, проти відповідальності та, зрештою, проти самої держави.

Насправді ж сучасна російсько-українська війна триває значно довше. І мова тут іде не про риторику чи емоційні оцінки, а про сухі факти, календар, норми міжнародного права та об’єктивну логіку подій.

Більше того, ця війна вже давно переросла у реальну повзучу гібридну Третю світову війну, до участі в якій у різних формах з обох сторін воєнного протистояння вже залучено десятки держав світу.

Звідки починається відлік

20 20 лютого 2014 року — це не умовна і не політична дата. Саме з цього дня Російська Федерація фактично розпочала збройну агресію проти України, здійснивши приховане військове вторгнення на територію українського Криму — Автономної Республіки Крим у складі України. Це відбулося без оголошення війни, без формальних рішень, але з чітким застосуванням збройної сили та грубим порушенням норм міжнародного права.

Із цього моменту війна не припинялася ні на день. Вона змінювала свої форми — від гібридної до відкритої, від локальної до повномасштабної, — але не змінювала своєї суті: один і той самий агресор, одна й та сама жертва, одна й та сама мета — знищення української державності, окупація української землі та проведення політики денаціоналізації й асиміляції (русифікації) української нації.

Скільки триває сучасна російсько-українська війна насправді

Станом на 11 січня 2026 року російсько-українська війна триває 11 років 10 місяців і 22 дні.

Це 4 343 дні безперервної збройної агресії та водночас — незламної боротьби української нації за свою свободу і гідність, за життя, духовність, культуру та незалежність Держави України.

Ця цифра може звучати сухо, але за нею — покоління війни: зламані долі, сотні тисяч убитих і загиблих, сотні тисяч поранених і скалічених, мільйони вимушено переміщених, окупованих і насильницьки захоплених у полон, зруйновані міста й села, знищена критична інфраструктура. І водночас — роки незламного й героїчного опору, стійкості та гідності українського народу.

Про широкомасштабну фазу війни — без підміни понять і як повзучу гібридну Третю світову війну

24 лютого 2022 року Російська Федерація, будучи вже відкритим агресором і системним порушником норм міжнародного права, розпочала широкомасштабне військове вторгнення вглиб України на широкій лінії фронту — з півночі до півдня. Це була не «нова війна», а нова, загострена фаза тієї самої російсько-української війни, розпочатої 20 лютого 2014 року, з відкритою метою довести її до межі тотального знищення української нації, Держави України та Української Церкви.

Станом на 11 січня 2026 року широкомасштабна російська військова агресія, у межах триваючої війни 2014–2026 років, триває 3 роки 10 місяців і 18 днів. Особливість цієї фази полягає в тому, що вона охоплює майже чотири роки повномасштабних бойових дій у центрі Європи, що фактично перетворило російсько-українську війну на реальну повзучу гібридну Третю світову війну.

Це вже давно не «коротка військова кампанія», не «швидка військова операція» і не «тимчасове загострення». Йдеться про одну з найдовших, найжорстокіших і найсмертоносніших повномасштабних воєн у Європі після Другої світової війни, до участі в якій у різних формах уже залучено десятки держав з обох боків глобального воєнно-політичного протистояння.

Війна Війна тривалістю в покоління: як російсько-українська агресія виглядає у світовому історичному вимірі

Коли ми говоримо, що російсько-українська війна триває понад одинадцять років, а її широкомасштабна фаза — майже чотири роки, це справді звучить вражаюче. Проте справжній масштаб цієї війни стає зрозумілим лише у порівнянні з іншими великими війнами в історії людства.

Для більшості людей війна зазвичай асоціюється з подіями, що тривали кілька років і завершувалися мирним договором або капітуляцією. Український досвід виходить далеко за межі цього уявлення, ламаючи звичні історичні шаблони.

Перша світова війна: війна імперій і війна позицій

Перша світова війна (28 липня 1914 року — 11 листопада 1918 року) тривала трохи більше чотирьох років. Вона зруйнувала європейські імперії, докорінно змінила політичну карту Європи та забрала життя мільйонів людей.

Водночас широкомасштабна фаза російської агресії проти України (24 лютого 2022 року — 11 січня 2026 року) вже майже зрівнялася за тривалістю з усією Першою світовою війною. І все це відбувається у ХХІ столітті — в умовах технологічного прогресу, задекларованих норм міжнародного права та формально існуючої глобальної системи безпеки. Саме це робить сучасну ситуацію особливо парадоксальною й тривожною.

Друга світова війна: коротша за тривалістю, але глобальніша за масштабом

Друга світова війна (1 вересня 1939 року — 2 вересня 1945 року), яка вважається найбільшою катастрофою ХХ століття, тривала близько шести років. Її наслідки були планетарними: десятки мільйонів загиблих, зруйновані держави й міста, радикально змінений світовий порядок.

І водночас варто усвідомити простий, але принциповий факт: російсько-українська війна вже триває майже вдвічі довше, ніж уся Друга світова війна за календарною тривалістю. Різниця полягає не у значущості, а в характері: тоді відбувся концентрований глобальний вибух насильства, тепер же маємо затяжну війну на виснаження, розтягнуту в часі.

В’єтнамська війна: найближча історична аналогія за тривалістю

В’єтнамська війна (1955–1975 роки) тривала близько двадцяти років і стала класичним прикладом затяжного, виснажливого конфлікту, який розколов суспільства, підірвав віру в швидкі перемоги та залишив глибокі й довготривалі травми.

Російсько-українська війна вже перейшла половину цього часового рубежу, але з принциповою відмінністю: Україна веде оборонну війну на власній землі, проти держави-агресора, яка відкрито заперечує саме право українців на існування як нації та на власну державу.

Корейська війна: незавершений конфлікт як застереження

Корейська війна (25 червня 1950 року — 27 липня 1953 року) тривала трохи більше трьох років, але формально так і не була завершена мирним договором. Вона стала прикладом того, як війна може перейти у стан замороженого конфлікту з постійною напругою, мілітаризацією та загрозою нового масштабного вибуху.

Український випадок показує інше: російська агресія не була зупинена і не “заморозилася”, а, навпаки, ескалювала до повномасштабного вторгнення. Це є прямим доказом того, що невирішена агресія не зникає, а лише накопичує силу для нових ударів.

Чим українська війна відрізняється принципово

На відміну від більшості історичних воєн, російсько-українська війна поєднує в собі одразу кілька унікальних рис. Вона має надзвичайну тривалість без перерви, поєднує гібридні та тотальні форми ведення війни, ведеться ядерною державою-агресором, яка постійно вдається до ядерного шантажу, і відбувається у центрі Європи в ХХІ столітті.

Фактично ця війна вже набула рис реальної повзучої гібридної Третьої світової війни, до участі в якій у різних формах залучено десятки держав світу. Її наслідки є не лише військовими, а й гуманітарними, демографічними, економічними та цивілізаційними.

Це не війна за територію в класичному сенсі. Це війна за право на існування, за ідентичність, за свободу майбутніх поколінь української нації, Держави України та Української Церкви.

Якщо дивитися на ці події крізь призму історії, стає очевидно: російсько-українська війна вже належить до кола найтриваліших, найкровопролитніших і найвизначальніших воєн сучасної епохи. Вона переросла у реальну повзучу гібридну Третю світову війну, яка несе загрозу не лише Україні, а й усьому світу, зокрема й через постійний ядерний шантаж.

Її тривалість і наслідки змінюють не лише Україну, а й саме уявлення людства про безпеку, міжнародне право та ціну компромісів з агресією й агресором. І чим довше ця війна триває, тим очевиднішим стає головне: це не локальний конфлікт, а історичний злам, наслідки якого визначатимуть розвиток людської цивілізації у ХХІ столітті.

Чому важливо називати початок російсько-української війни правильно

Коли російсько-українську війну починають відлічувати лише з 24 лютого 2022 року, це має серйозні наслідки — як для історичної пам’яті, так і для суспільної свідомості. Мимоволі:

• стирається пам’ять про український Крим і реальний початок збройної агресії Росії у 2014 році;
• знецінюється подвиг добровольців, військових і мирних співвітчизників у період з 20 лютого 2014 року до 23 лютого 2022 року;
• створюється ілюзія «раптовості» війни, яка частково знімає відповідальність з російської держави-агресора та водночас затіняє помилки й прорахунки української влади як минулих років, так і сьогодення;
• формується хибне уявлення, ніби до 2022 року в Україні існував мир.

Насправді миру не було. Адже впродовж усього періоду 2014–2026 років тривала та сама реальна російсько-українська війна — меншої інтенсивності на окремих етапах, але не меншої за своєю антилюдською, антихристиянською та рашистсько-антиукраїнською суттю, жорстокістю й незаконністю з погляду міжнародного права.

Що означає така тривалість війни у понад 11 років у ширшому сенсі

Одинадцять років війни — це вже не епізод і не криза. Це:

• війна на виснаження, нав’язана російською імперсько-ординською державою;
• війна цивілізаційного вибору — між свободою і поневоленням, демократією і тоталітаризмом, національним самозбереженням і чужинською асиміляцією;
• випробування на історичну зрілість для української нації, Держави України, Європи й усього демократичного світу.

Тривалість цієї війни не свідчить про слабкість України. Навпаки — вона є переконливим доказом живучості української державності, яку Російська Федерація не змогла зламати й знищити ні за рік, ні за три, ні за одинадцять років безперервної агресії.

Водночас російсько-українська війна оголила й слабкість міжнародної демократичної спільноти — її нездатність у повному обсязі забезпечити дотримання міжнародного права, повоєнних міжнародних договорів про непорушність державних кордонів, а також своєчасно і ефективно зупинити та покарати державу-агресора — тоталітарну Російську Федерацію.

Ця війна також змусила українську націю і Державу України усвідомити принципову істину: жодні міжнародні гарантії безпеки не можуть бути ефективними без власної потужної системи національної оборони. Це особливо очевидно з огляду на долю Будапештського меморандуму, підписаного 5 грудня 1994 року, гарантії якого виявилися декларативними та неспроможними захистити Україну від збройної агресії.

В умовах світу, який фактично переступив межу безумовної поваги до міжнародного права і недоторканності державних кордонів, Україна змушена формувати власні реальні гарантії безпеки. Йдеться про сильні, модернізовані й технологічно оновлені Збройні Сили України, розвиток власного оборонно-промислового комплексу, спроможність до стратегічного стримування та довгострокову оборонну самодостатність держави.

У такому світі Україна має право і обов’язок бути сильною державою, здатною захищати себе не деклараціями, а реальними можливостями — незалежно від мінливої міжнародної риторики та політичних коливань.

Підсумковий висновок

Російсько-українська війна (2014–2026):

• розпочалася 20 лютого 2014 року;
• станом на 11 січня 2026 року триває 11 років 10 місяців і 22 дні безперервної збройної агресії;
• включає майже чотири роки широкомасштабної військової агресії з 24 лютого 2022 року;
• є однією з ключових і найдовших воєн сучасної європейської історії;
• поступово переросла у реальну повзучу гібридну Третю світову війну, до участі в якій у різних формах залучено десятки держав світу, про що міжнародна спільнота воліє не говорити відкрито.

Називати ці речі своїми іменами — не питання стилю чи політичної риторики.

Це питання правди, історичної пам’яті та відповідальності — перед тими, хто воює, загинув і вистояв, а також перед майбутніми поколіннями українців і людей усього світу.