Віктор Бедь, доктор богословських наук, доктор юридичних наук, професор, академік,
Науково-дослідний інститут стратегічних та політико-правових досліджень
Карпатського університету імені Августина Волошина
У середині ХІХ століття українські землі були політично поділені між кількома чужими імперіями. Значна частина західноукраїнських територій — Галичина, Закарпаття та Буковина — опинилася під окупацією Австрійської імперії (зокрема, частково через підпорядкування Польському, Угорському та Румунському королівствам у складі імперії). Центральна та східна частина України знаходилася під пануванням Російської імперії [1].
Український народ у цих регіонах системно зазнавав політичного, національного, мовного та релігійного пригнічення. Особливо переслідувалося православне духовенство, а діяльність Православної Церкви та її єпархій у Галичині, Закарпатті та Буковині була поступово заборонена. Греко-католицьке духовенство, хоч і мало формальне визнання, також зазнавало дискримінації. Будь-які прояви національного самоусвідомлення розцінювались як загроза імперській єдності [2].
2 травня 1848 року у Львові була створена Головна Руська Рада (ГРР) — перша в історії легальна українська політична організація, яка діяла в межах Австрійської імперії. Її заснування стало відповіддю українців на системне пригнічення з боку імперських і королівських структур, зокрема з боку польських, угорських і румунських еліт, які намагалися асимілювати чи витіснити українців із політичного життя [2].
Особливістю ГРР було те, що вперше в історії вона об’єднала українців усіх західноукраїнських регіонів — Галичини, Закарпаття та Буковини, які, хоч і перебували під різними адміністративними структурами імперії, усвідомлювали свою етнокультурну, національну і духовну єдність.
Засновниками Ради були представники національно свідомого прогресивного греко-католицького духовенства, світської інтелігенції, вчені, письменники й освітяни. Першим головою обрали єпископа Григорія Яхимовича, згодом керівництво перейшло до Михайла Куземського — правника, публіциста, громадського і політичного діяча.
Головна Руська Рада проголосила такі принципові політичні та національні вимоги:
– Поділ Галичини на східну (українську) і західну (польську) частини з метою припинення полонізації українського населення.
– Об’єднання українських земель — Галичини, Закарпаття та Буковини — в єдину адміністративну одиницю у складі імперії.
– Визнання українців окремою нацією з правом на мову, освіту, віру та самоврядування.
– Запровадження української мови у школах, судочинстві, адміністрації та церкві.
– Зрівняння прав греко-католицького і православного духовенства з представниками інших конфесій.
Рада ініціювала створення мережі місцевих руських рад у повітах, формування національної гвардії з українців, заснування першої українськомовної газети «Зоря Галицька», а також створення культурно-освітнього товариства «Галицько-Руська матиця» [3].
Діяльність ГРР викликала жорсткий спротив польської шляхти, угорської адміністрації та румунських кіл. Австрійська влада спершу толерувала Раду як противагу польському, угорському та румунському сепаратизму, однак згодом почала боятись зростання української самосвідомості та політичної активності, боротьби за права українців. Імперія вдалась до поступового придушення українського руху.
У червні 1851 року Австрійський уряд офіційно розпустив Головну Руську Раду, заборонивши її діяльність та обмеживши функціонування створених нею інституцій.
Серед провідних діячів ГРР були: єпископ Григорій Яхимович, Михайло Куземський, священник Іван Наумович з Галичини, священник і просвітник Олександр Духнович із Закарпаття, Юрій Вениаминович з Буковини.
ГРР стала історичним проривом у політичному житті українців. Вона заклала основу для політичної суб’єктності, засвідчила етнокультурну, національну і духовну єдність українців Галичини, Закарпаття та Буковини. Її діяльність надихала наступні покоління українських діячів та політичних структур.
Головна Руська Рада — це символ української політичної гідності, єдності та волі до національного самовизначення в умовах колоніального гніту.
© Ужгородський Гуманітарно-економічний коледж. 2024
