Вчені, ймовірно, знайшли найбільший океан нашої планети, який ми ніколи не побачимо на жодній географічній карті. Цей велетенський резервуар захований глибоко в надрах Землі та докорінно змінює наукове розуміння того, звідки на нашій планеті з’явилася вода і як підтримується життя.

Про унікальне відкриття, зроблене на глибині близько 700 кілометрів під поверхнею Землі, пише Daily Galaxy із посиланням на результати масштабного сейсмологічного дослідження.

Океан всередині каменя: що таке рингвудит

Виявлена вода не хлюпається у вигляді класичного підземного моря з хвилями. Вона «замкнена» на молекулярному рівні всередині рідкісного блакитного мінералу під назвою рингвудит. Цей мінерал залишається стабільним в умовах екстремального тиску в так званій транзитній зоні мантії Землі (на глибині від 410 до 660 кілометрів). Він діє як гігантська губка, здатна поглинати та утримувати колосальні об’єми води.

Команда вчених під керівництвом Стівена Джейкобсена з Північно-Західного університету (США) використала близько 2000 сейсмографів і проаналізувала хвилі від понад 500 землетрусів. Оскільки сейсмічні хвилі сповільнюються, проходячи через вологі породи, дослідникам вдалося скласти точну карту і визначити, де саме захована вода. За словами Джейкобсена, вони використали землетруси як своєрідну «МРТ для планети».

Порятунок від глобального потопу

За підрахунками дослідників, цей прихований резервуар може містити втричі більше води, ніж усі відомі світові океани разом узяті. Це відкриття є надзвичайно вагомим доказом того, що значна частина води на Землі має внутрішнє походження, а не була занесена виключно кометами чи астероїдами на ранніх етапах формування планети.

Глибинний океан відіграє критично важливу роль у підтриманні балансу. Стівен Джейкобсен наголошує: якби вся ця вода раптом опинилася на поверхні, Земля була б повністю затоплена, і над рівнем води височіли б лише вершини найвищих гір.

Упродовж мільйонів років вода з поверхні затягується в мантію в зонах субдукції (де тектонічні плити стикаються і занурюються одна під одну), а потім частково повертається нагору через вулканічну активність. Цей гігантський внутрішньопланетний кругообіг пояснює, чому рівень світового океану залишався відносно стабільним протягом сотень мільйонів років, дозволяючи життю процвітати, тоді як такі планети, як Марс, давно перетворилися на пустелю.

Джерело:tsn.ua